/Files/images/перо.gifІсторія нашої школи

Історія школи починається ще задовго до подій 1917 р. тоді навчання дітей відбувалось у земських та церковних школах, де діти одержували початкову освіту. Таких шкіл при церквах було чотири: дві – на Павлівці, одна – на Кулизі, одна – на Миколаївці. Діти навчалися два роки. Основну увагу приділяли вивченню української та російської мови, математики, слова Божого. Пізніше, коли церкви були зруйновані, початкові школи перейменували відповідно школи №1, №2, №3, №4.

У 1910 році на території селища Вільшана земської управи було побудовано двоповерхове поміщення, в якому було відкрито вище початкове чотирикласне училище, де навчалися в основному хлопчики. А У 1915 році відкрита чотирикласна гімназія. Для дівчаток існувала жіноча школа, яка знаходилась на місці сучасного почтового відділення. Поруч зі школою було збудовано приміщення, в якому проживали вчителі. Після подій 1917 р. у школі почали навчатися діти бідняків. З 1924 року в селищі на території меблевої фабрики організували лікбези, тобто заходи по ліквідації неграмотності для людей різного віку.

Як уже згадувалось, у 30-х роках XX століття у с. Вільшани було декілька шкіл. У 1933 році школі надано статус середньої, в ній було 60-65 комсомольців, а через два роки – до 100 чоловік. Найактивнішими комсомольцями були Агеєнко Анатолій Петрович, Немилостивий Василь Дмитрович, Капусник Микола Юхимович, Зубенко Борис Іванович. У склад комсомольського бюро входили Платова Тамара, Мурзіна Паша, учителі Поправко М.І. і Зубенко Б.І.За активну діяльність комсомольська організація нагороджувалась цінними подарунками, грамотами. У роботі обласної комсомольської конференції брали участь Срібна Марія Петрівна, пізніше вчитель української мови та літератури.

У 1939 році близько 20 активістів школи по путівці комсомолу були напрпавлені у вузи.До Великої Вітчизняної війни школа зробила 5 випусків. Її закінчили близько 150 чоловік. Після визволення селища радянськими військами від німецько-фашистських загарбників у жовтні 1943 року навчання в школі проходило в надзвичайно важких умовах. Поступово шкільне життя стало налагоджуватись. Придбали нові меблі, зробили дошки.З 1958 року приміщення, в якому мешкали вчителі, стало називатися інтернатом, де тепер жили діти з усіх сусідніх сіл.З 1658 по 1960 роки було прибудовано дев’ять класних кімнат, розширено шкільний інтернат, побудовано нове приміщення шкільної бібліотеки, їдальня на 150 місць та допоміжні господарські приміщення: майстерня, гараж.

В історії школи назавжди збереглися імена людей, які були директорами. У 1928 році очолював школу №1 ІВАН ГРИГОРОВИЧ ЧУДНИЙ Потім керували школою МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ ЦАПКО, ЛЕОНІД ЛЬВОВИЧ КРАНШЕР, МАРІЯ МАКСИМІВНА КОЦЕГУБ,ТЕТЯНА АРТЕМІВНА МОВЧАН, ІВАН АНТОНОВИЧ ЗМІЙ (з 1651 по 1957р.), ПАВЛО АНДРІЙОВИЧ ЯКИМЕНКО, який очолив Вільшанську середню школу з 1958 року. При ньому було побудовано нові класні приміщення, і школу першу в районі переведено на однозмінне навчання.

У цей час в колективі працювали прекрасні викладачі праці Тимофій Васильович Міщенко, Олексій Никифорович Курилко, Микола Олексійович Курилко. Вони будували, ліпили, білили кабінети школи, допомагали вчителям обладнати їх змістовими стендами. Активно працювали різноманітні гуртки, шкільний хор, духовний оркестр.П.А. Якименко – людина ділова, активна, закохана в свою справу. Нова школа – це теж його здійснена мрія. Він приклав немало зусиль, щоб увести її в план будівництва, а потім швидко збудувати. Клопотання про будівництво порушувалось навіть перед Міністерством освіти України. І ось 1 вересня 1974 року нове приміщення школи гостинно прийняло галасливу дітвору селища. Цей день став святом для всіх вільшанських школярів.Були оформлені зали: Ленінський, Комсомольський, Профорієнтації. Таким чином був створений центр ідейно- політичного, трудового та профорієнтаційного виховання.Роботою Ленінського залу керував вчитель історії Змій Фаїна Федорівна, профорієнтаційного – Ковальова Людмила Федорівна, комсомольського – Стріляна Тетяна Вікторівна, Заріцька Людмила Іванівна. Виховання на революційних, бойових, трудових традиціях нашого народу – це було основним завданням школи.Традиційними було проведення фестивалів союзних республік, конкурс інсценізованих військово- патріотичних пісень, ігор “Орлятко”, “Зірниця”, параду жовтневих військ, спортивних змагань “А ну-мо, хлопці!”, зустрічей з ветиранами війни. Великий внесок в організацію військово-патріотичного виховання зробив Поярков Микола Сергійович. Завжди дисциплінований, відповідальний, він одразу завоював авторитет серед учнів, батьків, колег. Процес навчання і виховання йшли поруч. Головні задачі вчителів – навчити вчитися, працювати, прищеплювати навички культурної поведінки, попередити дітей від негативних вчинків, правопорушень. З цією метою були розроблені правила поведінки в школі, на вулиці, в громадських місцях, транспорті, храмі. Ці правила були оформлені у вестибюлі школи. Працювали університет правових і педагогічних знань, учнівський лекторій та клуб вихідного дня. 1994 рік. Школа відмічає своє 20-річчя.

Є що розповісти, є кого назвати кращими з кращих. Були запрошені вчителі-пенсіонери. Нове покоління вчителів поруч з ветиранами. Хвилиною мовчання вшанували пам’ять вчителів, які пішли з життя. На зміну заступника директора з навчальної роботи Михайлусь В.Й. прийшла випускниця школи, вчитель російської мови та літератури Духно В.М. Це була енергійна, комунікабельна жінка. Вона швидко зрозуміла принцип управління вчительським колективом. З її ініціативи був обладнаний методичний кабінет. Робота завуча складна, забирає багато часу. Складання розкладу уроків, графіків, відвідування уроків колег, педради, наради... Скільки різних паперів необхідно написати в райво. Але Валентина Миколаївна встигала усе зробити.1974 рік. Закінчено будівництво школи. Учнівський та вчительський колективи з радістю почали навчальний рік в чистих, світлих класних кімнатах нової школи. Але треба було придбати нові меблі, оформити згідно сучасних вимог кабінети, коридори, спортивний зал та спортмайданчики. Як гарна господиня піклується про затишок своєї хатини, так і новий директор школи почав свою роботу з цього.

З 1975 року очолив керівництво школи БЕНЬКО ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ. Це була молода й енергійна людина, сповнена бажання працювати творчо.Його замісниками були Мхайлусь Володимир Йосипович, Добродіцька Тамара Михайлівна, Краснова Валентина Генадіївна (організатор позакласної роботи). Заступником директора по господарськівй частині – Гречка Микола Андрійович. Ці люди, не жаліючи сил, вільного часу, віддавали себе роботі. З допомогою вчителів, батьків, учнів керівники почали оформлення школи. Організатор позакласної роботи Краснова В.Г. та вчителі Михайлусь Л.І., Процюк М.В., Процюк М.П., Змій Ф.Ф., Наливайко Л.С. зібрали матеріал та оформили кімнату Бойової слави. Директор школи Бенько В.М. разом із завгоспом Гречкою М.А. придбали нові меблі в класи, в їдальню, спортивне обладнання. В кожному класі були зроблені шкафи-стінки, великі дошки, столи для вчителів. Пізніше купили в кабінети телевізори, діапроектори, фільмоскопи, програвачі та інші ТЗН. Обладнали лінгофонний кабінет німецької мови. Однією з перших в районі школа перейшла на кабінетну систему навчання. Трудовий, творчий імпульс шкільного життя відчувався в цей час. Йшли роки. Зроблене колективом дало свої наслідки. З кожним роком росла прфесійна майстерність вчителів. На базі школи неодноразово проводились семінари директорів шкіл та їх заступників. Шкільне життя не стояло на місці. З кожним роком воно вносило свої корективи. Обладнали майстерню для хлопчиків, кабінет обслуговуючої праці - для дівчаток. А пізніше на базі швейної фабрики відкрився навчальний цех для дівчаток старших класів. Потім на базі радгоспу “Вільшанський” почалось навчання хлопчиків автосправ.Заступники директора Михайлусь В.Й., Добродіцька Т.М. уміло, з самовіддачею керували процесом навчання. Вони були головні методисти в школі. Їх поважали, до їх порад прислуховувались. Щоденна напружена робота поступово підривала здоров’я керівників. Пішли з життя Михайлусь В.Й., Добродіцька Т.М. Але колеги завжди пам’ятають про них, продовжують їх справу. З 1977 року виховною роботою в школі почала керувати Ковальова Людмила Федорівна, учитель російської мови та літератури. Це був час, коли в школі нараховувались більше тисячі учнів, працювало до 14 груп продовженого дня. Вона керувала усіма ланками виховної роботи, здійснювала контроль та керівництво ГПД, комсомольською та піонерською організаціями. В 1985 році після переводу Ковальової Л.Ф. з посади заступника директора з виховної роботи на посаду завуча початкових класів. На її місце була призначена учитель географії Маслевіч Тетяна Іванівна. А в 1987 році на цій посаді її замінила учитель української мови та літератури Федьо Надія Іванівна. Надія Іванівна зарекомендувала себе як грамотний, тактовний, умілий керівник учительського та учнівського колективів. Природа наділила цю жінку ніжністю, емоційністю, талантом. Вона сама пише вірші, гарно співає, допомагає класним керівникам складати сценарії свят. Творчо працює з дітьми і вчителями.

В ці роки традиційними стають проведення українських вечорниць, свят “Без верби та калини нема України”, “Рушнички мої рушнички”, змагань “Козацькі розваги”, зустрічі Масляної, ігор-свят “Віночок укрвїнських пісень” та ін.На кожному святі звучать українські пісні. Їх співають діти, вчителі з ансамблю “Мрія”. В ансамблі брали участь Федьо Н.І., Криворучко О.М., Янголенко А.М., Іванченко Л.І., Назаров В.Д., Липчанська В.П., Строєнко Л.В., Хвостик Л.І. Ансамбль “Мрія” виступав на святах селища Вільшани, в м.Дергачі, Харкові та інших
місцях.Відродження України, виховання на традиціях українського народу поступово набирало темп...

З 1995 року Вільшанською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів керує її випускниця Михайлусь Людмила Миколаївна. Начальний заклад є одним з кращих в Дергачівському районі. В 2005 році Вільшанська ЗОШ взяла участь у Всеукраїнському конкурсі «Школа року» і стала переможцем районного і лауреатом обласного етапу конкурсу.

З 1996 року розпочала своє існування дитяча громадська організація «Країна Юнландія», яка з часом стала шкільним осередком Дергачівської районної громадської молодіжної організації «Нове покоління Дергачівщини». Учні-жителі цієї країни – активні часники життя освітнього закладу та селища. Свої досягнення і перемоги вони висвітлюють на сторінках шкільних газет «Вільшана педагогічна» (2002-2009 р) та «Вісник Юнландії» (2010 - ... р). В навчальному закладі функціонують гуртки за інтересами: спортивні, музичні, вокально-хоровий, художньої вишивки, історичного краєзнавства, військово-патріотичний, предметні.

У 2000 році у школі ІІІ ступеня було запроваджено профільне навчання за напрямами: суспільно-гуманітарний та філологічний. Згодом, було введено вивчення другої іноземної мови. В цьому ж році школа була газифікована.

2002 році заклад був підключений до Всесвітньої мережі Інтернет, у 2004 році обладнано перший комп’ютерний клас на 10 робочих місць, а в 2006 році – другий.

За роки існування школи у Вільшані з її стін вийшло багато освічених людей. Зокрема, з 1991 по 2015 роки за особливі успіхи у навчанні 72 випускники отримали золоті медалі, а 19 – срібні. Такі показники є свідченням високого професіоналізму педагогічних працівників школи, 80 % яких - випускники Вільшанської ЗОШ. За інноваційний підхід до навчання і виховання підростаючого покоління знаком «Відмінник освіти України» були нагороджені Ковальова Людмила Федорівна, Михайлусь Людмила Миколаївна, Гончар Надія Миколаївна, Хвостик Людмила Іванівна, Євсеєнко Наталя Василівна; нагрудним знаком «Василь Сухомлинський» - Михайлусь Людмила Миколаївна.

Відродження України, виховання підростаючого покоління на традиціях українського народу – це основне завдання школи.
Кiлькiсть переглядiв: 1262