/Files/images/Федьо Н.І..JPG

Федьо Надія Іванівна є автором багатьох поезій.
Деякі представлені вашій увазі...

ВІРШ ПРО НАШУ ШКОЛУ

В центрі селища Вільшани
Гарний замок збудували
38 літ тому,
Зараз я вам розкажу:

Замок цей – це храм науки,
Рідна школа, рідний дім.
Я навчаюся у нім.
Тут життя на всю вирує,
І порядок в нім панує.

Є Юнландія чудова,
Є містечко Барвінкове,
Всього класів 25,
Кожен прагне кращим стать.
Бо фортецю ми будуєм
Із міцних цеглинок знань,
З добрих справ. І хай всі чують
Школа наша – справжній храм.

Заправля всім Берегиня,
Миколаївна Людмила,
А навчальний ввесь процес
(щоб у школі йшов прогрес)
На свої плечі звалили
Зами три, чарівні, милі.
Разом корабель ведуть,
освітляючи нам путь.

Вчителі знання дають,
Вводять нас у світ наук,
щоб ми грамотно писали
і комп’ютер добре знали,
все щоб вміли, все могли,
стали гарними людьми.

Щоб були ми всі здорові,
Встановили тренажери.
Взагалі, цікаво в нас.
Наша школа – вищий клас!

СТРУНИ СВОГО СЕРЦЯ

Я була надміру наївна
І жила не так, як усі,
Душу краяла пісня чарівна,
А ночами складала вірші.

Коли все затихало навколо
І вкладалися спати усі,
Я торкалася ніжного слова
І вплітала його у пісні.

А на ранок вони оживали
І лилися з моєї душі,
Як журавлики в небі осіннім,
Як життєві дороги мої.

В них посвята і хаті, і неньці,
І коханню, і рідній землі.
Я торкалася струн свого серця,
В них – надії і мрії мої.

ВІДПОВІДЬ НА ПІДСЛУХАНУ РОЗМОВУ

Хто сказав, що українська –
це ніяка мова?
Е, юначе, не кажи:
вона кольорова.

Вона співом солов’їним
ллється над гаями,
Журавлиними ключами
плине небесами.

Це сопілка калинова,
ніжна і багата?!
Де іще нитками в’яже
землю з небесами
Жайвір – пташка невеличка?
де є пісня мами,
Що дрімоту до дитини
покличе в колиску
І пестливими словами
наниже намисто?

Хто шовковими нитками
вишиє сорочку
І рушник на щастя-долю
простелить синочку?

А скажи мені, якою
б’є ключем джерельце,
Що цілющою водою
гоїть людське серце?

А Чумацький Шлях зірками
вистеля дорогу,
Повертає подорожніх
до свого порогу,

Де вмиваються росою
зорі світанкові,
Де чекає тебе щастя,
скупане в любові?

Від Дніпра, Дінця, Дунаю
до Десни і Бугу -
Скрізь лунає рідне слово,
розганяє тугу.

А ти хочеш у Європу?
Знать англійську мову?
Хай тобі зелене світло
вказує дорогу.

Але де б не був, юначе,
де б ти не прижився,
Тим, що ти є українець,
не соромсь, гордися.

І не смій ніколи більше
зневажати мову,
Бо таку чарівну силу
не дав Бог нікому.

Говори у школі, дома,
уселі чи в місті,
Дай їй волю, щоб всі знали,
що є українці,
Що ми — нація велика,
Що в нас є держава.
Пригорни її до серця,
Як мати ласкава.

СИЛА СЛОВА

Як настане тихий вечір,
Сяду знов я за книжки
І улюблених поетів
Прочитаю всі рядки.

І про мову, й Україну,
І про весь чудовий край,
Разом з ними я полину
У святий душевний рай.

Там я серцем відпочину,
Наберуся там тепла,
Й принесу в дитячі душі
Те, з чим стрілася сама.

Я сипну добра їм жменю
І любові принесу,
Хай відчують силу слова,
Його ніжність і красу.

БУЛО НЕ РАЗ ...

Не раз я падала униз,
Не раз угору піднімалась,
Душа згорала, наче хмиз,
А потім знову відновлялась.

Воскресши, затишку шукала,
Любові, ніжності, тепла,
І я Всевишнього благала
Моїй душі дать два крила.

Тоді вона у вись злітала,
Шугала птахом в небесах,
А я дивилась і мовчала
З сльозами радості в очах.

Хвалила Бога я за те,
Що знов душа моя спочила,
Що, повернувшись із небес,
Нектаром серце напоїла.

Воно зросталось знов і знов
Хотілось вірити і жити,
Боялась тільки, щоб любов
Об чиюсь черствість не розбити.

КРАЮ МIЙ ДЕРГАЧI

Рідне місто моє, краю мій Дергачі,
Тиха лопань,гаї і діброви,
Подають голос свій у степу деркачі,
Ніби кличуть мене до розмови.

Про козацькую славу, звитяжні бої,
Про маленьку мою батьківщину,
Про людей, що живуть на цій рідній землі,
І про неньку мою Україну.

Сяють зорі у небі яскраво вночі,
Шлях Чумацький проліг до порогу.
Рідне місто моє, краю мій Дергачі,
Серцем завжди я буду з тобою.

СИН УКРАЇНИ

Як ніч над Моринцями впала,
На небі зірка засіяла
І сповістила всьому світу,
Що син кріпацький народився
Чи на біду, а чи на втіху,
Чи злим панам для злого сміху -
Ніхто тоді іще не знав.

Та Бог Вкраїні нашій рідній
Співця великого послав,
Щоб шлях до волі він проклав
Рабам німим, сирітським дітям,
Хоч сам і мучивсь, і страждав,
Та в краще вірив й добре знав:
Сім'я народиться вкраїнська
Єдина, вільна, материнська,
А тій сім'ї — веселі люди,
Сади вишневі зеленіють,
Лани широкі половіють
І вільний дух панує скрізь...

Пройшли роки, пройшли століття,
Бог дав Тарасу довголіття,
Цвіте у Каневі гора,
І світ увесь до батька волі
В поклоні голову схиля.

МОЇ ДОРОГИ

Мої дороги пролягли,
Біжать від рідного порогу,
Вони вели мене в світи,
Несли надії і тривоги.

Одна вдитинство пролягла,
На другій юність зустрічала,
А третя в зрілість привела
Й спішить пристати до причалу.

На першій вчилася ходить,
На другій — мріяти й любити,
На третій вчилася я жить,
Та не навчилась не старіти.

Тепер у вирові життя
Переплелись мої дороги,
Назад нема їм вороття,
Лишились спогади й тривоги.

Кiлькiсть переглядiв: 207